NA[ BIZNIS    CO [E SLU^UW   DISKUSIY   OGLA[KI   DOWNLOAD RUSYN FONT  ARHIVA     GLASAJCE O FORUMU  VA[O TEKSTI 
 RUSNACI NA INTERNETU  CYBER RUTHENIA  RUSNACI - PRE[LOSC , TERA[NQOSC , BUDU^NOSC  cyber art  ZAKON  PO^ATNI BOK

Што єм спостеріг на беатіфікації ВладьІкьІ  Павла Гойдіча, ЧСВВ

Цітат в назві моей статі схоснова-ло Здружіня інтелігенції Русинів Сло-веньска на своїх інформачньїх лета-ках, котрьіма вьізьівало іщі непробу-дженьїх Русинів приголосити ся к ру-синьскій народною™ при списованю людей в маю т. р. Зачав єм свою ста-тю цітатом, котрьій ясно свідчіть о тім, якого походжіня і орієнтації бьів днесь уж благословеньїй пряшів-скьій Владьїка Павел Ґойдіч, ЧСВВ. 4. новембра т. р. єм бьів свідком его беатіфікації в Рімі вєдно зо скоро 5 000 віруючіма зо Словеньска, пере­важно грекокатоликами. Вєдно з Владьїком Гойдічом бьів беатіфіко-ваньїй і Слуга Еюжьій о. Метод Д. Тьірч-ка, найперше рімокатолик з Моравн, котрий прияв вьіходньїй обряд і бьів душпастьірем на Україні (1919-1921), пізніше на вьіходнім Словеньску (Стропків, Михаловці, Сабінів, 1922-1950).

Про грекокатоликів, але главні про Русинів є то велика благодать Божа. Мам надій, же священик Па­вел нам випросить у Всемогучого Бога наше русиньске єпіскопство, русиньскьіх вірньїх священиків, мо­нахів, хрістіанкьі і народне усвідом­лень: родиньї, но главно нашого ру-синьского Владьїку ту на Словень­ску.

РусиньскьІ грекокатолици севе-ровьіходного Словеньска пережнва-ють велику вдяку і радость з факту, же собі будуть мочі свого незабитно-го епіскопа Павла честити на престо­лі як благословеного. Рік 1950 значів нелем поставіня грекокатолицькой церькви мімі закон - і єй наслідньїй переход до "катакомб", але і зрушіня русиньской народности і насилну ук­раїнізацію русиньского етніка, его школ, пресьі і далшьіх културньїх ін-штітуцій. Зо дня на день стратили Русини то, што їм бьіло найдорогше: свою народность і свій старославянь-скьій обряд, котрьі по сторіча бьіли неодділнов часте'в їх живота. Покор-ньій епіскоп Павел, котрий про свою доброту собі іщі за живота заслужив, аби го називати "мужом златого сердця", ся про свою вірность папо-ви і католицькій церькви став сімбо-лом многнх священиків, їх родин і віруючіх цілой грекокатолицькой церькви. Єпіскоп Павел Ґойдіч ся так став першим мучеником русиньско­го походжіня зо Словеньска, котрий мав бьіти беатіфікованнй. В юні т. р. бив папом римскнм у Львові беаті­фікованнй уж єден русиньскнй Вла­дьїка Ромжа, тітуларннй епіскоп апій-скнй, апостольскнй адміністратор мукачевскнй.

Не буду описовати цілий акт беа­тіфікації, бо хто хотів, міг піти до Рі-ма, або видіти в телевізії. Скоріше бьі єм хотів написати пару крітічннх слов о тім, што ня на цілій події беа­тіфікації мерзило.

Зробили з него Славяна,

Словака, дакотрьі

Українця

Уж давно в новинках Християнь-скьій голос єм збачів фотографію Вла­дики Ґойдіча меджі іншьіма українь-скьіма епіскопами, о котрих писали, же ся одбнвать процес їх беатіфіка­ції. Правда, Владика Ґойдіч там бив представлений як епіскоп Україньской грекокатолицькой церькви. Перед пару роками вншла на Україні книжка "Життя віддане Богови" - біографія Владики Ґойдіча.

Може єм наівний, кедь єм собі думав, же холем при такім великім акті світовой уровни буде праведно презентовано, же Владьїка Павел бив Русин, або холем же мав русинь­ске походжіня. Не дочекав єм ся то­го. Постулатор процесу, словеньскьій грекокатолицькнй священик о. Ян Креглік, котрьій ся учів за священика в Рімі в Папскій україньскій колегії св. Есафата на віапісоїо, даколи нази­вана Рутена, де Русини з Пряшівской єпархії все мали пару богословскнх міст (теперь там штудують векшинов україньскьі богослови), в животопи-сі Ґойдіча написав: Першим уряд-ньім актом нововстановленого адмі­ністратора Пряшівской єпархії било підписаня пастьірьского листа з на-годьі 1100. річніці народжіня св. Кірі-ла, славяньского апостола. Так зачі­пать свою роботу в дусі славяньскьіх

апостолів. Все вірний Ріму так, як о-ни. Бьів Славяном і дуже любив свій вьіходньїй обряд."

Не дасть ся то інакше висвітлити лем так, же там умнселні било зата­єно, же бив Русин. Радше написали, же бив Славян. (Днесь бьі може доб­рі звучало і то, же бив Европан). Є то смішне. Ведь Славян бив, але який то є славяньскнй народ? Я познам много славяньскьіх народів. Добрі, же холем Василіанн видали по ру-синьскн книжку Бл. Павел Ґойдіч, епіскоп пряшівский, котра правдиво описує жнвот Владики, его бой за права своїх вірників Русинів. Але як ся гварить, єдна ластівка літо не ро­бить. Окрем іншого, є то інтересна книжочка і стоїть зато собі єй перечі-тати. Од Славяна є близко к Слова-кови. Ніт ся потім што чудовати, же в І_ Оззеп/аіоге Яотапо, в офіціалнім

Ватіканьскім деннику написали, же бив беатіфікованнй і Словак. Бо ло­гічно, кедь є зо Словеньска, та є Словак, або ні?

Аж по беатіфікації єм собі в но­винках СМЕ зо 6.11. 2001 р. прочітав, же медіалннй говорця Пряшівского єпіскопства о. Марек Прібула (інакше рімокатолик зо Солівару при Пряшові - може на прямий вопрос редакторки о Ґойдічовій народности) признав: "Гей, бив Русин. Але у своїй єпархії ніґда не робив розділи меджі народ­ностями, ці то бьіли МадярьІ, Слова-ци, Русини, Українці." Господи, яка то примітівность з уст священика. Як би повів, же то єдно ці бив Мадяр, хоць і бив Русин, то не є основне! (Може про бившого рімокатолика то не є основне, але про векшину гре-кокатоликів а главні про Русинів на Словеньску і в цілім світі то є основне).

Таким способом указав на то, же до тогдьі за благословеного Павла не бьіло як теперь, кедь ся Русинам церьковна влада вьісмівать, бра-нить вживати русиньскьі переклади Св. Письма, бере Русинам свяще­ників, словакізує їх, де і як лем мо­же. Та добрі, бьів Русин. А кедь уж сьте, дорогий Єпіскопскьій уряде, признали, та чом сьте то не повіли і в Рімі? В СМЕ дале написали, же на-родность беатіфікованого не є основ­на. Істо, бо церьков є універзална. Лем не розумлю потім тому, чом каждьій народ мать в почливости многьіх святих своей історії і одправ-лять або святить їх свята (напр. Чехи св. Войтєха або Вацлава, Українці св. Ольгу і Володимира, Мадяри св. Штефана і т. д.)? А наконець, кедь народность не є основна, та чом єй не написати?

Шкода, же церьковньї авторітьі не мали в собі тілько історічной чести, жебьі наголос повіли, же Владика Павел бив Русин. Холем кеби повіли, же мав русиньске походжіня. Можуть собі дакотрьі священици, котрьі Вла­дику Павла в животі не чули, бо тог-дьі іщі лем бьши в планах Божих, бі-сідрвати о нім як о Славянови. На сміх цілого світа а главні тьіх памят-ників, котрьі преосвященого Павла добрі памятають!

Бьіла то превелика радость чути мено Ґойдіч в Рімі. Но барз ня мер-зило, же сьме там не чули ани слово по русиньски. Не поздравив Русинів ани Св. Отець, што била шкода. Лемже яки інформації му дали, та­ки схосновав. Памятам, як в 1995 р. папа при навщіві Пряшова повів по польскьі: "Рус/ні пєкне спєваю..." О благословенім єпіскопови Павлови Святіший отець по словеньскьі повів у проповіді: " Посилень/й аскетічньїм способом жьівота в Чіні святого Ва-силія Великого, Павел Петро Ґойдіч, спочатку як епіскоп Пряшівской єпар­хії, нескорше як апостольскьій адмі­ністратор Мукачева, ся зо вшьггкьіх сил намагав реалізовати пасторач-

ньій програм, котрий собі поставив: "З помочов Божов хочу бити отцем сирот, опоров бідних і утішителем терплячіх." Людми поважованьїй за чоловіка "златого сердця", предста-вителя тогдьішней влади ся став острьім тернем в оці. По тім, як ко­мун і стічний режім поставив греко-католицьку церьков мімо закон, бив затриманий і заарештований. Так зачав про него час калварії, терпіня, злого заобходжаня і понижованя, аж по смерть у вірі Хрістовій і в любви к церькви і папови.

Лем на докресліня, тернем в очах про словеньскьі уряди за Сло-веньского штату ся Владика ґойдіч став зато, же бив Русином і заставав русиньски інштітуції і школи.

Портрет Ґойдіча

Чув єм, як люде з Лабірця дудра-ли, же на образочок му не написали ани по нашому, ани нич азбуков. Де то жьієме? Апропо образок і портрет. То тиж бьіло про многьіх несподіва-ня, може і рядний шок, кедь ся по акті беатіфікації одкрив на причепі БазілікьІ св. Петра 4-метровьІй пор­трет ВладьІкьІ Павла, гварили, же бив намалеваний "істьім академічним малярем" з Пряшова. Як єм ся на тот образ попозерав перший раз (бив публікований в СЛОВІ), аж мі сердце заплакало. Та то є цалком ін­ший чоловік, думав єм собі. Єдине, што ся там стотожневало з Владьїком, бив его хрест і єпіскопски ризьі. Але тварь била як кеби цалком іншого чоловіка. Жеби то било малевано на послідню мінуту, захранити што ся дасть. Церьковньї власті видали об­разочок Владики Ґойдіча, де почіта-човов графіков на тот невьідареньїй образ "прилатали" тварь Ґойдіча з іншого образка. Вислідок бив не-видарений. Треба похвалити отців василіанів, котрьі видали красний образок ВладьІкьІ з молитвов на опач-нім боці по нашому, лем шкода, же тих образків не бьіло аж так много.

Хочу повісти пару крітічних слов
 

і до нашьіх рядів. Скпамали ня русинь-скьі організації, з боку котрьіх єм не зарегістровав жадну реакцію, же ся якось не поставили твердо протів за-таеваня факту о русиньскім походжі-ню Ґойдіча. Бо на основі дотеперішніх скусеностей зо словеньскима пред-ставителями єпіскопства в Пряшові могли допереду знати, як ся захова­ють. (Позн. ред.: Русиньска оброда свій протест протів споминаного за-таеваня народности епіскопа Бл. ВладьІкьІ Ґойдіча письмово презен-товала в медіях на Словеньску.)

Павол намісто Павел

Іщі і мено Владьїкови змінили. Не знам як вьі, але я в моїм церьков-нім зборнику мам підпис епіскопа Ґойдіча як Павел. Але то бьі не звуча­ло по словеньскьі, та тьіж не могло бьіти. Інтересне, же другому блаже-ному о. Методови Домінікови Тьірч-кови на дакотрьіх текстах написали Методій. Він сам редемпторіста, бьів такого погляду - як ся пише в его біо­графії, же "грекокатоликам треба проповідати по русиньскьі" і бьів пе-ресвідченьїй о справности дотримо-ваня свят подля василіаньского ка­лендаря. Шкода, же редемптористьі бьіли у нас меджі першьіма, котрьі зачали наш обряд словакізовати. Ке-бьі собі взяли приклад з нового бла-гословеного свого сполубрата ре-демпторісту і служьіли бьі народу по народному.

А може добрі нам так, же з Ґойді­ча зробили Славяна, кедь ся не бєме за своє, лем каждьій на своїм пісоч­ку. Люде, не бійте ся припомянути своїм священикам, же то наш пер-шьій русиньскьій беатіфікованьїй епіскоп. Кедь Бог дасть, може ся дочекаме і беатіфікації другого на­шого великого русиньского епіско­па - Василя Гопка.

Докінця єм чув, же белавьі хусточ­ки з русиньскьім текстом в кіріліці, як собі дакотрьі дали вьщруковати, ся стрітили з великов неволев на Єпіскопскім уряді в Пряшові. Люде БожьІ, де то жьієме, в середневіку? Ці уж там забьіли, же нашьі богосло­ви даколи носили белавьі смугьі на реверендах? Тота некултурность да-котрих церьковньїх представителів викликує у мене великьій жаль... Чом не повідять цілу правду? Вінцент Шікула, знамьій словеньскьій писа-тель ся не бояв правдиво написати, же ґойдіч бьів Русин. Лем коротко перед беатіфікаціев бьша вьідана его послідня книжка (при єй писаню умер) ІІсІгі разНега. Як ся то добрі чітать, описьі нашой прекрасной карпатьской природьі, Верьховина, внутрішні рефлексії епіскопа в арешті. Так то написав, якбьіло...

В Шікуловій книжці Ґойдіч при вьіслуху одповідать:

"Но видите! Такойдо того мішате Москву! Я мам Рус/в рад а зато, што скусили і витерпіли, їх мам іщі рад­ше, но я не єм Рус, єм Русин і не під-лігам ниякому іншому, а уж цапком не московскому патріархови, я єпарха, але моя єпархія патрить і служить

хрістіанам Божим спадаючім під Рім." Або на іншім місці епіскоп Ґойдіч в діалогу при вьіслуху одповідать:

-   Народжень/й?

-   РуськьІ ПекляньІ.

-   Народность?

-   Русиньска
-Віра?

-   Грекокатолицька.

-   Штатна приналежность?

-   Ческословеньска.

-   Школьска освіта?

- Народна школа, по ній гімназія в
Пряиюві а потім універзіта в Будапешті.

РусиньІ в Рімі скандо-вали по русиньскьі

РусиньІ пришли до Ріма з тран-спарентом. То барз добрі зробили. Холем так дали о собі знати. А бьіло їх чути, як скандовали по русиньскьі: "РусиньІ, РусиньІ..." На кінці славнос-ти по Службі Божій зазвучало Мно-гая літа, котре заспівав хор богосло­вів з Пряшова.

В понеділок ся одбьіла генерална авдіенція на намістю св. Петра. Па­па ту знова споминав жьівот новьіх благословеньїх. На адресу благосло-веного Ґойдіча повів: "Про свою єпіс-копску службу благославеньїй Па-вел Петро Ґойдіч прияв гесло "Бог є

паска, любме го", котрого висловом бьіла глубока хрістіаньска почливость к Найсвятішій Святости і Божому Сердцю... Мав можность дістати ся на слободу за ціну зради своей віри, але остав вірний а мьі го зато днесь тримеме в почливости в сполочен-стві благославеньк. як приклад глубо-кой духовности і прикладной душпа-стьірьской роботи."

В понеділок ся в Базіліці С. Марія Маджоре одбьша дяковна Архієрей-ска св. літургія. Тота ся одправляла під веджінем монс. Яна ГіркьІ за участи владьїкьі Мілана Хаутура, апостольского єпархьі кошіцького, кір Славоміра Мікловша, владьїкьі кріжевацького (з Югославії), кір Дюра Джуджара, єпіскопа-помічниказ Му-качева, словеньскьіх рімокатолицькьіх епіскопів, веце як 100 нашьіх свяще­ників, богословів, скоро 200-членно-го споєного хору і многьіх віруючіх. Ани ту сьме ся не дочекали русинь-ской проповіди. Ани ся ніт што чудо-вати, кедь проповідав словеньскьій, днесь уж пензіонованьїй кардінал Езеф Томко, родак з вьіходного Сло-веньска, з >давскопо. Він, окрем іншо­го, спомянув, же нашьі двоми благо-словеньї робили про "вьіходословень-скьій люд". Думав єм, який то є "вьіхо-дословеньскьій люд"...

Вшьітко тото, што не бьіло так, як мало бьіти, є уж за нами. Возьмиме собі з того понаучіня. А главні то, же маме свого русиньского благослове-ного священомученика Павла, Вла-дьїку пряшівского. За пару років ся може дочекаме і его канонізації. То-тьі, котрьі днесь затаюють его русинь-ске походжіня, ту раз не будуть а іс­торія їм то не забуде. Но память Вла-дьїкьі Павла і его ціложьівотне діятель-ство про віру і русиньскьій народ ос-тане меджі нашим народом на вікьі.

З великов радостев єм пережьі-вав акт беатіфікації і не мав єм в плані го крітізовати. Лем ня мерзить то, што бмло несправне, не одпові-дало історії, почливости к народньїм коріням Бл. Павла Ґойдіча. Не єм протів Ґрекокатолицькій церькви, але протів конкретним чінам єрархії і духовенства, котрьіма не признають Русинам їх права. Може забьіли, же їх церьковна влада є згорьі, і же вірую­чі - народ Божьій - їм бьів даньїй лем до справованя. Раз, а може уж за короткий час, ся будуть чудовати, народному усвідомліню своїх вірни­ків, котрьі навщівлять свого пароха і повідять му: "Отче, уж сьте нас дость словакізовали. Од теперь уж веце не будете..."