Увод

Єден зоз канонох у такей Ґерманско-ариєвскей теориї хторих ше дзепоєдни ище и нєшка чежко одрекаю, то обще-прилапени консензус о ”нєдавним” зявеню Славянох у Европи и историї вообще. Кед ше зна яку вельку територию и зоз якима природнима богатствами населюю Славянє, вец нє чежко одгаднуц скрите порученє у таким становиску: Славянє нє маю историйне право на тоти териториї. Такволане ”историйне право” вше було хасноване як моралне обґрунтованє за брудни и освойовацки войни.

Процивно такей теориї, о давним, предисторийним присустве Славянох у Европи шведоча археолошки пренаходки хтори то потвердзую. Познати приклад ”Азбучней таблїчки” за хтору ше знало же є Венедского (1) походзеня. Напис на нєй успишно дешифровал словенски линґвиста Матей Бор. На таблїчки були написани ґраматични пременки ґлаґола ”єкац” = ”нарикац” з оглядом на час и лїцо (єкам, єкаш, єкал итд). То потвердзує нє лєм же Венеди Славянского походзеня, алє и же були присутни у Европи вецей як пред 3000 роками и же були ношителє початкох култури и писменосци.

Дистрибуция топонимох

Мапа 1

Поровнуюци два мапи (число 1 и 2) мож заключиц же ґеоґрафски розпорядок топонимох уникатни за одредзену ґрупу префиксох. Почим ше ґеоґрафски обєкти меную найчастейше хаснуюци словнїки народох хтори их меновали, то сам розпорядок топонимох може шведочиц о историйней присутносци даєдного народу на одредзеней териториї.

Єдна з найважнєйших причинох за дотики медзи народами у прешлосци була тарґовина зоз хтору ше вєдно и нєнароком преношела и култура, та ше попри материялних, зявюю и черанки нєматериялних доброх (слова, обичаї итд).

Тарґовина помедзи державами ше одвивала найбаржей по добре уходзених напрямох т.є. таґовинских драгох, а ґрупи тарґовцох у крайох далєких од матичней жеми правели свойо стаємни населєня до хторих ше даскельораз до рока приношела роба за черанку. Таки населєня звичайно доставали мена по своїх жительох, а дакеди ше тото мено применьовало ширше и на други ґеоґрафски обєкти як на приклад мено за гору и за верх полуострова Рус ел Абид у Єгипту, лєбо мено Рус за аґрикултурне подруче у Норвешкей.

Тарґовина охабела глїбоки шлїди нє лєм у топонимох, алє и у обичайох и у язику народох зоз хторима ше траґовело.

Як илустрация най послужи сухе грозно хторе ше увожело з Блїского и Стреднього востоку, а хторе ше пре климу нє продуковало у заходней Европи. Гоч у словнїкох народох вжатих як приклад, єст окремни назви за грозно, заш лєм мено за сухе грозно у заходноевропских жемох цалком иншаке и настало вироятно по людзох хтори го приношели и тарґовели з нїм:

И нєшка, у сучасних язикох, мож найсц подобни приклади формованя меновнїкох заснованих на мену даєдного народа.

Медитерански круг

На мапи 3 указани водови транспортни драги Феничаньох, а на мапи 4 указани топоними на истим подручу Медитерана. Пада до оч їх подобносц, тє. места зоз ”рускима” префиксами тиж ґруповани на главних феничанских драгох.

Жеми хтори були облапени з Медитеранским кругом тарґовини то:

Портуґалия, Шпания, Французка, Италия, Югославия, Албания, Греческа, Турска, Кипар, Сирия, Либан, Йордан, Израел, Єгипт, Либия, Тунис, Алжир и Мароко.

Топоними у медитеранским кругу

Кипар: Нє найдзени ”руски” топоними на побережю. Єст их у континенталней часци.

Населєня у медитеранским кругу з можлївим ”руским” меном

Цеком часу, ґеоґрафски обєкти меняю свойо мена пре рижни причини, та дакеди чежко кед и нєможлїве провадзиц постояносц даєдней назви.

Стредньо и южноазийска ґрупа топонимох

Медзи українскима и рускима науковцами и фаховцами рижного профилу иснує моцне намаганє ошвициц историю европейских народох на способ процивни индоевропейскей теориї по хторей ше рушанє народох през историю углавним одвивало з Азиї до Европи.

Новши теориї твердза процивно: народи ше перше у найдавнєйших часох рушали з Европи до Азиї (наприклад Ариї / Ариєвци), а потим ше одвивали повратни габи з Азиї до Европи (наприклад Ґерманє).

Спрам тих теорийох, Ариї були пражителє централней Европи одкаль ширели на восток свою цивилизацию. Слово ”Ариї” по змислу виєдначую зоз словами ”Ориї” т.є. ”Ораче”. Познате же аж кед пришло до формованя цивилизациї землєдїлцох / орачох, було можлїве будовац стаємни населєня, учиц и усовершовац знанє, пренайсц метали, припитомиц вецей домашнї животинї...

Велї шлїди остали у културох народох з хторима Ариї були у дотику, на першим месце з иранскима, а потим и индийскима народами, и то найвецей у язику, топонимох и митолоґиї.

И наисце, кед ше поровнаю дзепоєдни слова староиндийского язика Санскрит зоз одвитуюцима сичаснима Русинскима словами, пада до оч, їх исте лєбо подобне значенє. На приклад:

Санскрит = Русински

Така очиглядно блїска подобносц и медзи велїма другима словами зоз славянских словнїкох и Санскритом, давала подлогу теорийом о ”младшим” населєню Славянох з Азиї до Европи. З другого боку, то тиж арґумент теорийом о першобутним насельованю Славянох зоз Европи до Азиї дзе охабели шлїди у култури и язику народох хтори покорели.

У хторим ше напряме одвивало ширенє Славянох з Азиї до Европи чи з Европи до Азиї, чежко повесц, алє и саме иснованє таких дилемох уж розбива захраставену и нєпременлїву слику швета нємецких историчарох и отвера можлївосци за нови и швижи идеї.

На мапи 1 ясно мож обачиц Стредньоазийну и Южноазийну смугу топонимох з ”рускима” префиксами хтори лєгко можу означовац и напрями ширеня славянских племенох.

Заключеня

Мено ”Русин” у шицких його вариянтох як цо то ”Русен”, ”Расен”, ”Русцен”, ”Рутен” итд. присутне медзи славянами од найдавнєйших часох и з боку нє-славянох часто було хасноване як заєднїцке мено за шицки славянски племена.

Коренї того мена мож шлїдзиц глїбоко, аж до часох насельованя Славянох з Азиї до Европи, лєбо по новших теорийох з Европи до Азиї, у топонимох на територийох през хтори преходзели. Подрозумює ше же тото насельванє нє було нагле алє поступне и же ше одвивало през длугши период часу, можебуц и цеком даскельо викох.

Дистрибуция топонимох зоз префиксами ”рас” ”рус” ”рос” и ”рут” указує же єст три главни напрями у хторих ше одвивало насельованє Русинох - Славянох на релациї Европа - Азия. Найюжнєйши то и найстарши и повязує Стредню и Заходну Европу зоз Блїским и Стреднїм Востоком, стредньоазийни повязує Стредню и Восточну Европу зоз централну Азию и треци, як випатра и наймладши, то цалком сиверни напрям по побережйох Арктичкого моря.

Спрам податкох хтори були на розполаганю, нє мож зоз сиґурносцу утвердзиц старосц топонимох на цалим подручу дзе ше зявюю, алє спрам старосци топонимох у Медитеранским кругу, мож зоз сиґурносцу твердзиц же топоними з ”рускима” префиксами були познати ище од часу Феничаньох, т.є. помедзи 1200 и 800 роком пред нову еру, та вироятно тельо стара и назва ”Русин” у даєдней од своїх вариянтох.

З меном Расени наволовал сам себе народ хтори Римлянє волали Етрурци, а назва ”Рус” на латинским и вироятно етрурским язику значи ”Жем”.

Референциялна литература

- D. Blackman, "Ancient harbours in the Mediterranean", Parts 1 and 2, IJNA 11 (1982), 79 ff.
- R. Bussi - V. Vandelli eds., Misurare la terra: centuriazione e coloni nel mondo romano. Città, agricoltura, commercio: materiali da Roma e dal suburbio, Mostra Roma 1985, Modena 1985.
- L. Casson, The Ancient Mariners, London 1959.
- L. Casson, Ships and Seamanship in the Ancient World, Princeton 1971.
- A. Degrassi, "I porti Romani dell’Istria", Anthemon, Scritti in onore di C. Anti, Firenze 1954, 154ff.
- Encyclopaedia Britannica
- U. Fellmeth, ‘Die Hafen von Ostia und ihre wirtschaftliche Bedeutung für die Stadt Rom’, Münstersche Beiträge zur Antiken Handelsgeschichte 10 (1991), 1-31.
- H. Fischer, ‘Zur Entwicklung Ostias und Puteolis vom 1. Jahrhundert v.u.Z. bis zum 3. Jahrhundert’, Münstersche Beiträge zur Antiken Handelsgeschichte 7 (1986), 3-16.
- R.L. Hohlfelder, "The Ports of Roman Baetica: A Preliminary Reconnaissance", Journal of Field Archaeology 3 (1976), 465 ff.
- G.W. Houston, "The administration of Italian seaports during the first three centuries of the Roman Empire", MAAR 36 (1980), 157ff.
- Y. Karmon, ‘Geographical Components in the Study of Ancient Mediterranean Ports’, in Raban 1985, 1-6.
- K. Lehmann-Hartleben, ‘Die antiken Hafenanlagen des Mittelmeeres. Beiträge zur Geschichte des Städtebaues im Altertum’, Klio, Beiheft 14 (1923).
- P. Pomey and A. Tchernia, "Le tonnage maximum des navires de commerce romains", Archaeonautica 2 (1978), 233 ff.
- A. Raban ed., ‘Harbour Archaeology. Proceedings of the First International Workshop on Ancient Mediterranean Harbours, Caesarea Maritima’, 1983, Bar International Series 257 (1985).
- G.E. Rickman, ‘Towards a Study of Roman Ports’, in Raban 1985, 105-114.
- G.E. Rickman, ‘Portus in Perspective’, in 'Roman Ostia' Revisited, A. Gallina Zevi - A. Claridge eds., Roma 1996, 281-291.
- J. Rougé, Recherches sur l’organisation du commerce maritime en Méditerranée sous l’Empire romain, Paris 1966.
- J. Rougé, "Les ports romains de Méditerranée", Hist. et Arch., Les Dossiers 29 (1978), 10ff.
- A.J.B. Sirks, Food for Rome, Amsterdam 1991.